Полуночники
Спит, укрывшись полушалком ночи,
Древнее поморское село.
Лишь на ферме тусклый огонёчек
Светит сквозь оконное стекло.
Старый сторож знает свою службу:
На дежурстве глаз он не сомкнет.
Я зайду к нему сейчас по дружбе,
Мы с ним не встречались целый год.
Постучу тихонечко в оконце:
— Эй, Михалыч, гостью принимай!
Он, меня увидев, улыбнется,
Разольет по кружкам крепкий чай.
— Видел утром Марью – твою тетку –
Шла тебя встречать на теплоход.
Душно, вот и ты не спишь, молодка,
Знать, гроза к полуночи придет!
Нынче знатно уродились травы,
Начался в совхозе сенокос.
Жаль, что долго ладят переправу -
Ледоход-то мостик наш унес.
Новости его мне слушать любо.
О сторонке о моей родной.
Обжигает пламенем мне губы
Чай в старинной кружке голубой!
Хоть в сторожке я бываю редко,
Всё как раньше, к чему глаз привык:
На гвозде коричневая кепка,
Старенький потертый дождевик.
— Завтра на болото за морошкой,
Если хошь, то я свожу тебя.
Не боишься, что натрудишь ножки?
Чай отвыкла, в городе живя?
Так почти до зорьки, до рассвета,
Говорили про житье-бытье.
Проложили тропочку из лета
В детство беззаботное мое.
Прочли стихотворение или рассказ???
Поставьте оценку произведению и напишите комментарий.
И ОБЯЗАТЕЛЬНО нажмите значок "Одноклассников" ниже!
Спить, укрившись полушалком ночі,
Древнє поморське село.
Лише на фермі тьмяний вогник
Світить крізь шибку.
Старий сторож знає свою службу:
На чергуванні очей він не зімкне.
Я зайду до нього зараз по дружбі,
Ми з ним не зустрічалися цілий рік.
Постукаю тихесенько в віконце:
— Гей, Михалич, гостю приймай!
Він, мене побачивши, посміхнеться,
Розіллє по чашках міцний чай.
— Бачив вранці Марію — твою тітку — Йшла тебе зустрічати на теплохід.
Душно, ось і ти не спиш, молодиця,
Знати, гроза до півночі прийде!
Нині знатно вродили трави,
Почався в радгоспі сінокіс.
Шкода, що довго ладнають переправу — Льодохід-то місток наш забрав.
Новини його мені слухати любо.
Про сторінку, про мою рідну.
Обпікає полум'ям мені губи
Чай в старовинній чашці блакитній!
Хоч в сторожці я буваю рідко,
Все як раніше, до чого око звикло:
На цвяху коричнева кепка,
Старенький потертий дощовик.
— Завтра на болото за морошкою,
Якщо хочеш, то я зводжу тебе.
Не боїшся, що натрудиш ніжки?
Чай відвикла, в місті живучи?
Так майже до зорі, до світанку,
Говорили про життя-буття.
Проклали стежечку з літа
В дитинство безтурботне моє.
Переклала на українську мову 25.11.20 6.09