Одинокий утёс
Раскалило солнце свод небес,
Прислонясь щекою к косогору,
Вспыхнув, опалило ближний лес,
Реку и над ней утёс высокий.
Кажется, былинный исполин
Наклонился, чтоб воды напиться,
Там его какой-то властелин
И оставил с камнем породниться.
Вся спина уж лесом поросла,
Что за прок теперь с судьбою спорить!
Вот и ждёт здесь вечера с утра,
Вдруг, сюда опять заглянет солнце.
Нет момента для него милей,
Хоть из камня, без тепла и ласки
Сразу же погибнет в тот из дней,
Когда солнце навсегда погаснет.
Прочли стихотворение или рассказ???
Поставьте оценку произведению и напишите комментарий.
И ОБЯЗАТЕЛЬНО нажмите значок "Одноклассников" ниже!
Одинока скеля Маргарита Менчинская
Розжарило сонце небеса,
Притулившись щокою до косогору,
Спалахнувши, обпалило ближній ліс,
Річку і над нею скелю високу.
Здається, билинний велетень
Нахилився, щоб води напитись,
Там його якийсь володар
І залишив з каменем приєднатися.
Вся спина вже лісом поросла,
Що за користь тепер з долею сперечатися!
Ось і чекає тут вечора з ранку,
Раптом, сюди знову загляне сонце.
Немає моменту для нього милішого,
Хоч з каменю, без тепла і ласки
Відразу ж загине в той із днів,
Коли сонце назавжди згасне.
Переклала на українську мову 23.02.19 16.48